Післякнижжя. № 49.

* * *

Зима ощадливо розпліскує блакить.
Ми їй пізніше вдячні будемо, у лютому.
Вона наспівує: «Ой, чий то кінь стоїть»…
А я за неї зимну музику спокутую.

Про те, які слова смішні, які сумні,
що з нами станеться, чого ми ледь уникнемо -
не говоріть, лишіть мелодію мені -
вона лунатиме і легко, і проникливо.

Яка у січня візерункова цвітінь -
йому ще заздритиме березень закоханий.
Лише і чути спроквола «ой, чий то кінь…»,
а що там далі – сніг не вимовить сполоханий.

© 17.01.2018

https://www.youtube.com/watch?v=pylu7VqYmr0

Комментировать публикации могут только зарегистрированные пользователи. Регистрация / Вход